Вибірка за тематичними розділами статей, публікацій, розробок, навчальних посібників, методичних рекомендацій, корисної для пенітенціарія інформації, що стосується соціально-правових, психолого-педагогічних, професійних, організаційних та інших аспектів діяльності кримінально-виконавчої служби України та інших держав.

Пахомов І.В. "Особливості духовного виховання засуджених-рецидивістів" // Проблеми загальної та педагогічної психології. Збірник наукових праць Інституту психології ім.Г.С.Костюка АПН України / За ред. С.Д.Максименка. Т.Х, част.4. – К., 2008. – С.418-425.

Одним із засобів виправлення та ресоціалізації засуджених є соціально-виховна робота, одним з напрямків якої є моральне виховання засуджених. Воно передбачає спільні зусилля адміністрації та релігійних організацій, спрямовані на формування у засуджених позитивної просоціальної спрямованості, прищеплення їм загальнолюдських гуманістичних цінностей. Проаналізовано основні засади формування у засуджених духовних цінностей, а також роботу релігійних організацій у цьому напрямку.

Нині наше суспільство переживає моральну кризу, спричинену передусім втратою християнських цінностей, орієнтацією на індивідуалізм, прагматизм і споживацтво в особистому і суспільному житті людини. Майже втрачено основи християнського світогляду і православної етики. У змісті виховання спостерігається світоглядний хаос, орієнтація на бездушний інтелектуалізм, що негативно позначається на духовному здоров’ї засуджених, у багатьох з них втрачається сенс життя, впевненість у майбутньому.
Такий стан моральності нашого суспільства став наслідком двох страшних катастроф ХХ сторіччя, результатом яких була кардинальна зміна суспільних цінностей і ідеалів. З 1917 року відбувалося принципове заперечення релігійних цінностей, з суспільного життя почали зникати прощення, терпимість, співчуття, милосердя, а замість них прийшли непримирення, безжалісність, безкомпромісність, жорстокість та інші.
Друга моральна катастрофа, на думку багатьох науковців, відбувається зараз, і призводить до відсутності позитивного духовного ідеалу, байдужості і безвідповідальності, зневіри у покращення життя, нівелювання у свідомості таких цінностей, як любов до Батьківщини, честь, гідність, порядність. Причиною цього, на нашу думку, є подальше ігнорування суспільством духовних (насамперед християнських) цінностей, надія лише на економічні та суспільно-політичні заходи.
Духовний вакуум, примусово створений у минулі десятиріччя, сьогодні поступово заповнюється, і більшість засуджених почали цікавитися екзистенційними проблемами, пов'язаними із сенсом буття. Забувши свої духовні та національні традиції, вони захоплюються або західними цінностями (прагнення до багатства та влади за будь-яку ціну, неохаризматичні культи), або східними містичними окультними вченнями (кришнаїзм, дзен-буддизм, йога, медитація та інші). Це негативно позначається на їх психіці та стосунках з оточуючими.
Особливо це стосується засуджених-рецидивістів, кількість яких на Україні неухильно зростає (у 2007 році – понад 80 тис. осіб). Переважна більшість з них не мають сталих соціально-корисних зв'язків, характеризуються психологічними відхиленнями, домінуванням моральних норм злочинної субкультури. На думку працівників установ виконання покарань, це найскладніша категорія засуджених, які негативно ставляться до будь-яких форм і методів виховної роботи, особливо до морального виховання.
Тому метою дослідження був аналіз особливостей духовного виховання засуджених-рецидивістів.
Для досягнення визначеної мети автором були поставлені і реалізовані такі основні цілі:
- узагальнити літературу щодо особливостей духовного виховання засуджених;
- проаналізувати нормативно-правові документи, на підставі яких здійснюється духовне виховання засуджених;
- дослідити форми та методи духовного виховання засуджених-рецидивістів представниками релігійних організацій.

Будь-яка система виховання, у тому числі і засуджених, спирається на певний світогляд, який може бути як духовно, так і матеріально спрямований. У переважної більшості засуджених, особливо рецидивістів, домінують матеріальні цінності, заради яких вони і скоїли злочини.
Тому необхідно, щоб система виховання засуджених спиралася на світогляд, в основі якого були б саме духовні цінності. Звісно, у засуджених є своєрідні моральні цінності, обумовлені кримінальною субкультурою. Але за змістом вони протилежні загальнолюдським, громадянським, національним, гуманістичним цінностям. Тому постає нагальна необхідність заміни антисуспільних та антилюдських моральних цінностей засуджених на загальнолюдські та загальнонаціональні просоціальні цінності.
Загальнолюдські морально-духовні цінності – це цілісне надбання багатьох поколінь, що відображає їх позитивний життєвий досвід, морально-духовну красу, менталітет. Загальнолюдські цінності включають у себе, в першу чергу, такі морально-духовні якості: любов і повагу до людини, гуманізм, доброту, працелюбність, чесність, скромність, добропорядність, почуття власної гідності, турботу про сім’ю тощо. Тому не випадково у релігійних трактатах ці якості сформульовані як заповіді Божі, як заклик до кожної людини формувати їх у своїй душі, усе життя прожити згідно відповідності з ними.
Місія духовного виховання є рушійним девізом усіх християнських конфесій. Виховна діяльність християнських конфесій здійснюється в суспільстві на трьох рівнях: макрорівні (рівень взаємодії повної конфесії або групи конфесій із соціальними інститутами суспільства), мезорівні (рівень взаємодії християнської громади з малими групами всередині громади або поза нею) і на мікрорівні (рівень взаємодії громади або її представників з особистістю). Отже, суб’єктом морального виховання є церква як централізована релігійна організація на макрорівні, громада на мезорівні та кожний християнин на мікрорівні. Особлива увага приділяється парафіянам церкви і соціально незахищеним шарам населення, в тому числі засудженим. Християнська громада впливає на об’єкт морального виховання як безпосередньо, так і опосередковано.
Для виконання цього завдання, на наш погляд, обов'язковим є усвідомлення двох положень:
- саме християнські (насамперед православні) цінності і традиції є основою української культури і моральності;
- необхідність об'єднання зусиль суспільства (насамперед громадських організацій), держави (насамперед Державного департаменту України з питань виконання покарань) та церкви (насамперед Української Православної Церкви).
В останнє десятиліття дедалі більше науковців (І.Д.Бех, А.І.Комарова, О.В.Сухомлинська) звертаються до християнських моральних цінностей як найбільш стійких, універсальних, не підвладних політичній і ідеологічній кон'юнктурі. Це означає, що сучасне українське суспільство поступово підходить до визнання й освоєння етичних основ християнських цінностей, від яких воно було штучно відлучено протягом багатьох десятиліть, а в більшості людей навіть було сформовано різко негативне ставлення до них. У ситуації гострого дефіциту ціннісних установок і орієнтацій християнські моральні цінності, які є основою гуманістичних цінностей, відіграють дедалі вагомішу роль у сучасному вихованні засуджених.
Отже, виникає гостра потреба в залученні християнських цінностей до процесу виховання засуджених, визначенні основних засад, цілей, напрямів, змісту, форм і методів формування духовності на їх основі, які разом з іншими складовими сприятимуть розвитку й формуванню духовної високоморальної особистості громадянина України.
Багато дослідників зараз займаються проблемою духовності особистості (філософи, соціологи, психологи, політологи, педагоги) і дають багато різних визначень поняття «духовність». У Православ'ї під духовністю розуміють стан душі людини, який визначається мірою отримання дарів Святого Духа, мірою духовної праці людини (преподобний Серафим Саровський).
Для православного віруючого головна мета і ціль земного буття – спасіння, стяжання життя вічного. Віра для істинного християнина – це не просто малозначуща особливість приватного або сімейного життя. Це основа всього буття. На ній ґрунтується і базується оцінка дій влади і різноманітних громадських організмів, моральний смисл існування яких Православ’я бачить в обмежені гріха і підтримці добрих діл. Тому перевиховання засуджених неможливо без залучення їх до вічних цінностей християнства. Поза духовним змістом виховання виявляється позбавленим найвищого сенсу, і тому малоефективним.
Християнська система виховання ґрунтується на християнському розумінні антропології людини, яка в свою чергу будується на положеннях, викладених у Святому Писанні (Старий та Новий Заповіт), а також у творах Святих отців. Усі вони приходять до висновку, що людина є образом та подобою Божою. При цьому образом Божим вона є з народження, а стати подобою Божою – діло її життя і мета виховання [3].
Процес виховання людини в суспільстві визначається тією концепцією людини, з якої виходять при формуванні цілей виховання. В залежності від того, яка роль відводиться людині в загальному контексті життя, і складається відповідна система виховання. У сучасній національній системі виховання чільне місце займають народність та родинність, але майже не враховується така істотна риса українського народу як релігійність. Крім того, більшість високорозвинених країн світу використовують позитивний виховний потенціал релігії.
Ми повинні чітко усвідомити, що віра в людину лежить в основі християнства, так само як і в сучасній педагогіці. І основою її є вчення про людину як образ та подобу Божу. Православ'ю притаманна глибока віра в можливості людини бути чистою, щирою, спрямованою до добра. Така спрямованість людини закладена самою її природою, оскільки вона є витвором Божим. Але позитивне в людині не є єдиним та назавжди даним, оскільки душею володіють і сили зла, як свідчить Святе Письмо. Звідси випливає головне завдання виховання – побороти зло в людині і спрямувати її до добра. Це потребує активної творчої діяльності педагога, який мусить покладатися не лише на власні сили, але й на допомогу Бога. Саме слово «виховання» визначає його головну мету – ховати людину від гріха [1].
Єдність слова і діла – важливий принцип будь-якого виховання, в тому числі і православного. Відомо, що лише добре слово та повчання не може бути дієвим без втілення у конкретних справах – «віра без справ мертва».
Слід відзначити, що в українському суспільстві, і зокрема у кримінально-виконавчій системі, є розуміння важливості духовних цінностей. Сама назва пенітенціарної системи перекладається як «каяття», а це вже суто християнський термін. Це визначає мету пенітенціарної системи – пробудження у душах засуджених поклику до каяття та добра [4].
Це відображено в Конституції України, Законі України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23.04.1991 року, Кримінально-виконавчому кодексі України, Правилах внутрішнього розпорядку установ виконання покарань України, методичних рекомендаціях Державного департаменту України з питань виконання покарань «Про заходи щодо взаємодії з релігійними організаціями з питань їх участі в духовному вихованні осіб, які тримаються в установах кримінально-виконавчої системи» від 11.08.1999 року № 5/1-101 [2].
Згідно цим документам, кожен засуджений має невід’ємне право на свободу віросповідання та релігійних переконань, забезпечити це право засуджених – обов’язок адміністрації установ виконання покарань. При цьому духовне виховання засуджених може здійснювати будь-яка релігійна організація, статут якої затверджений відділом у справах релігій облдержадміністрації, але за умови бажання самих засуджених приймати участь у заходах цієї релігійної організації. При цьому адміністрація установи виконання покарань не має права надавати перевагу жодній з релігійних організацій.
На жаль, кримінально-виконавче законодавство безпосередньо не передбачає духовного виховання засуджених, але кримінально-виконавчий кодекс України (стаття 124) визначає моральне виховання як один з напрямків формування особистості засуджених. Його можуть здійснювати як працівники пенітенціарних установ (насамперед соціально-психологічної служби), так і представники громадських та релігійних організацій. Проведене нами опитування працівників соціально-психологічної служби (насамперед начальників відділень соціально-психологічної служби) показало, що переважна їх більшість нечітко усвідомлює сутність морального виховання: лише 35% вказали, що застосовують деякі форми морального виховання засуджених (насамперед бесіди), інші вважають, що цим повинні займатися лише представники релігійних організацій.
В сучасній виховній практиці пенітенціарних установ християнські цінності фігурують лише у вигляді загальнолюдських етичних норм, при цьому майже не зазначається, що ці норми є нормами християнської віри, і без інтеріоризації цих норм вони релятивізуються, перестають бути імперативом для засуджених.
В наш час адміністрація установ виконання покарань приділяє значну увагу духовному вихованню засуджених. З цією метою здійснюється співпраця з 25 релігійними конфесіями, насамперед православними (УПЦ, УПЦ-КП, УАПЦ), католічними (РКЦ, УГКЦ), протестантськими (баптисти, п’ятидесятники, адвентисти, Свідки Єгови, харизмати, євангелісти та інші) та мусульманськими.
Звітні дані Державного департаменту України з питань виконання покарань свідчать, що як правило, в кожній установі кримінально-виконавчої системи України (колонії, СІЗО, виправному центрі, ЛТП) побудована і функціонує молитовна кімната, у більшості установ побудовані або будуються храми або каплиці. Як правило, кожну установу відвідує православний священик (майже скрізь – УПЦ, іноді – УПЦ-КП або УАПЦ). Представники РКЦ або УГКЦ відвідують кілька установ Західної України. Мусульмани – кілька установ Криму та Донецької області. Майже всі установи відвідуються представниками протестантських конфесій, навіть кількох.
Проведене нами анкетування співробітників соціально-психологічної служби установ виконання покарань показало, що, як правило, установи виконання покарань відвідують по дві-три релігійні організації. Найчастіше це православні та протестанти. Найбільш регулярно відвідують засуджених представники протестантських організацій (завжди і скрізь щотижня), рідше здійснюють свою роботу православні, католики, греко-католики та мусульмани.
Як правило, протестанти відвідують засуджених у зручний для них час (у вихідні та святкові дні), православні, католики, греко-католики та мусульмани – найчастіше у будні дні. Найбільше засуджених на свої заходи збирають протестанти (більше 50 засуджених), тоді як православні, католики, греко-католики та мусульмани – дещо менше (10-20 засуджених). На нашу думку, причина цього полягає в різноманітних формах роботи протестантів (служіння, заняття недільної школи, концерти, роздача літератури та гуманітарної допомоги). Форми роботи традиційних конфесій дещо бідніші (богослужіння, зрідка – заняття у недільній школі або бесіди на морально-етичну тематику).
Мотивація відвідування засудженими заходів традиційних конфесій досить схожа: це, як правило, релігійні мотиви (спасіння душі, участь в обрядах та таїнствах). У засуджених, які відвідують заходи протестантів, переважає матеріальна мотивація (отримання гуманітарної допомоги, подарунків), а також спілкування з одновірцями.
Випадків негативного впливу релігійних організацій на психіку та поведінку засуджених співробітники не назвали. Майже всі опитані співробітники позитивно оцінили виховний вплив релігійних організацій. Як правило, віруючі засуджені різних конфесій сумлінніше працюють, намагаються не порушувати режим відбування покарання, приймають активну участь у роботі самодіяльних організацій засуджених, не конфліктують з іншими засудженими, виконують вимоги адміністрації.
Представляє інтерес педагогічний досвід Керченської та Жовтоводської виправних колоній, де створені окремі відділення для віруючих засуджених, які мають змогу спільно проживати, працювати, молитися, спілкуватися між собою та з представниками релігійних конфесій. Так, у Керченській виправній колонії створено відділення для засуджених-мусульман, а у Жовтоводській виправній колонії – для засуджених-протестантів. Кілька років експерименту принесли плоди: у цих відділеннях майже відсутні порушення режиму відбування покарання
Теоретичні та практичні дослідження дозволяють зробити деякі висновки та надати рекомендації:
1. Християнські цінності – той виховний ідеал, який визнають всі розвинені країни. Християнство вказує вищу мету виховання – формування особистості людини як образу та подоби Божої.
2. Український народ пронизаний глибоким релігійним почуттям. Християнські духовні цінності і моральні якості є основою української культури і моралі.
3. Пенітенціарні установи – це насамперед виховні заклади, які повинні формувати християнські цінності у засуджених замість кримінальних. Світоглядна нейтральність держави не означає її нейтральності стосовно суспільної моралі. Моральному вихованню необхідно відвести цільне місце серед напрямків виховання засуджених.
4. Спочатку рекомендується формувати світогляд засуджених через систему християнських цінностей, а згодом – і характер засудженого як практичне втілення світогляду у життя. Для цього необхідно здійснювати відповідну підготовку кадрів соціально-психологічної служби до впровадження у виховний процес християнських цінностей, враховуючи принципи поступовості і добровільності, а також національні, культурні, освітні, гендерні фактори.
5. З метою формування у засуджених світогляду, що базується на християнських цінностях, необхідно об'єднати зусилля пенітенціарної системи, громадських та релігійних організацій.
На даний час Держаний департамент України з питань виконання покарань співпрацює з 25 релігійними конфесіями, 23 з яких – християнські. Форми їх роботи досить різноманітні: як богослужбові, так і позабогослужбові (недільна школа, концерти, вистави, роздача літератури та подарунків). На думку переважної більшості співробітників, вони здійснюють позитивний виховний вплив на засуджених: віруючі засуджені менше порушують режим, сумлінніше працюють, не конфліктують з іншими засудженими.

ЛІТЕРАТУРА
1. Дроздовський О.М. Християнські цінності в освіті і вихованні. – Біла Церква: ІВВ Білоцерківської єпархії УПЦ, 2004. – 39 с.
2. Збірник нормативних документів і методичних рекомендацій з питань організації виховної та соціально-психологічної роботи серед осіб, засуджених до позбавлення волі (уклад.: С.Скоков, Ю.Олійник, О.Янчук). – К.: МП «Леся», 2002. – 312 с.
3. Зеньковский В.В. Проблемы воспитания в свете христианской антропологи. – Клин: Христианская жизнь, 2002. - с.
4. Радов Г. Пенітенціарна ідея: думки на тему. – К.: МП «Леся», 1997. – 288с.

Зараз на сайті

На даний момент 12 гостей на сайті