Вибірка за тематичними розділами статей, публікацій, розробок, навчальних посібників, методичних рекомендацій, корисної для пенітенціарія інформації, що стосується соціально-правових, психолого-педагогічних, професійних, організаційних та інших аспектів діяльності кримінально-виконавчої служби України та інших держав.
С.В. ЗЛИВКО, Чернігівський юридичний коледж Державного департаменту України з пи­тань виконання покарань 
"Теоретичні, організаційні та правові аспекти участі державних на громадських інституцій у діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України"

 

На основі аналізу вітчизняного законодавства, а також норм міжнародних документів у пенітенціарній галузі та сфері захисту прав людини, їх застосування у практичній ді­яльності спеціальних установ по виконанню кримінальних покарань у виді позбавлен­ня волі, розкриті організаційно-правові та управлінські засади й особливості участі державних та громадських інституцій у діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України і вироблені пропозиції щодо їх удосконалення.

 

 

             Подальший державний розвиток України обумовлює необхідність удосконалення дер­жавної політики у сфері діяльності правоохо­ронних органів. Державна кримінально-виконавча служба України - це невід'ємна складова системи діяльності держави в сфері боротьби зі злочинністю. Проте, на теперіш­ній час, за своєю організацією та діяльністю установи та органи цієї служби не в повній мірі відповідають вимогам щодо соціально-політичної, економічної та криміногенної си­туації в Україні. Існуючий комплекс проблем певною мірою обумовлений недостатньою науковою розробкою з позицій управління та адміністративного права, тому актуальність дослідження зумовлена: по-перше, необхідні­стю аналізу положень чинного законодавства щодо діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, виявлення про­блемних та недостатньо врегульованих пи­тань правового і організаційного забезпечен­ня такої діяльності; по-друге, необхідністю розкриття організаційно-правових засад взає­модії установ та органів означеної служби з різними інституціями громадянського суспі­льства та держави; по-третє, необхідністю розробки науково обґрунтованих рекоменда­цій щодо вдосконалення діяльності установ та органів Державної кримінально-виконавчої служби України.

З розвитком держави відбувалося станов­лення її науки, в тому числі у сфері управління спеціальною службою у сфері виконання по­карань. З-поміж сучасних українських праць, можна виділити наукові здобутки Г.О. Радова, Р.А. Калюжного, С.Я. Фаренюка, І.С. Сергеє-ва, В.А. Льовочкіна, О.Б. Пташинського, А.Х. Степанюка, В.П. Пєткова, А.О. Галая, С.К. Гречанюка, І.Г. Богатирьова та інших вчених.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу вітчизняного законодавства, а також норм міжнародних документів у пеніте­нціарній сфері та у сфері захисту прав людини, їх застосування у практичній діяльності спеці­альних установ по виконанню кримінальних покарань у виді позбавлення волі, розкрити організаційно-правові та управлінські засади й особливості участі державних та громадських інституцій у діяльності Державної криміналь­но-виконавчої служби України і виробити пропозиції щодо їх удосконалення. Новизна статті полягає у визначенні взаємодії органів та установ Державної кримінально-виконавчої служби України з державними органами та недержавними організаціями як безупинного динамічного процесу ділового співробітницт­ва, що відбувається на тактичному, оператив­но-тактичному та організаційному, або органі­заційно-управлінському рівнях.

У філософії поняття "взаємодія" визнача­ється як філософська категорія, що відображає процеси впливу різних об' єктів один на одно­го, їхню взаємну обумовленість, зміну стану. Взаємодія виступає як інтегруючий фактор, за допомогою якого відбувається об' єднання час­тин у визначений тип цілісності. Взаємодія є істотним методологічним принципом пізнання природних і суспільних явищ [1, с.81].

У зв' язку з цим можна констатувати, що взаємодія виступає інтегруючим фактором об' днання органів та установ Державної кри­мінально-виконавчої служби України і державних та недержавних структур в деяку цілісну систему, що у процесі функціонування зміню­ється у порівнянні з первинним станом. Така система існує, коли діє, точніше - взаємодіє. Отже, взаємодія передбачає динамічність вза­ємодіючих суб'єктів і системи в цілому. Таким чином, можна припустити, що взаємодія - це певний вид взаємозв'язку суб'єктів, які вирі­шують єдині або спільні задачі і проявляється у їх спільній або узгодженій діяльності.

Сутність взаємодії - це взаємозв'язок суб'єктів. Зробивши таке припущення, необ­хідно визначити деякі категорії, що безпосе­редньо стосуються діяльності кримінально-виконавчих установ щодо досягнення визна­чених законодавцем цілей.

Питання "цілі" притаманне кожному діян­ню управлінського органу. Діяльність завжди характеризується такою рисою, як цілеспря­мованість. Вона спрямована на досягнення поставленої цілі відповідно вимогам, які не­обхідні для реалізації [2, с.37].

В науці управління під ціллю розуміється ідеальний або бажаний стан об' єкта управ­ління [3, с.272]. Відповідно, на досягнення такого стану і зорієнтована вся управлінська діяльність.

Однозначно, що діяльність установ Держа­вної кримінально-виконавчої служби України спрямована на досягнення загальної мети кри­мінального покарання, яка зазначена у ст.50 Кримінального кодексу України, тобто "пока­рання має на меті не тільки кару, а й виправ­лення засуджених, а також запобігання вчи­ненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами" [4, с.33]. Тобто, задачами кримінально-виконавчих установ є організація не лише каральної, але також і перетворюва­льної (виправлення) та забезпечувальної (спе­ціальне та загальне попередження) діяльності.

Проаналізувавши зарубіжні нормативно-правові акти кримінально-правового характе­ру, можна зробити висновки про те, що в ба­гатьох країнах цілі кримінального покарання взагалі не розкриваються, а визначається ли­ше перелік видів покарань, і розкриваються деякі умови їх виконання [5-8].

Таким чином, можна зробити висновки про те, що позиція, яка передбачена у Кримі­нальному кодексі України щодо визначення цілей покарання в цілому відповідає зарубіж­ним положенням призначення покарання і може виступати в якості методологічних за­сад для побудови діяльності спеціальних ор­ганів та установ по виконанню кримінальних покарань.

При розгляді організації спеціально-попереджувальної діяльності в контексті ор­ганізації взаємодії установ Державної кримі­нально-виконавчої служби України з держав­ними органами та недержавними структура­ми, необхідно відзначити, що: реалізація профілактичних заходів в повній мірі не мож­лива без взаємодії з різними організаціями, що наділені піклувальними функціями, або функціями сприяння розвитку кримінально-виконавчих установ; розкриття злочинів та інших правопорушень організується при вза­ємодії з правоохоронними органами.

Отже, взаємодія з деякими державними та громадськими інституціями є необхідною складовою організації ефективної діяльності кримінально-виконавчих установ щодо прове­дення спеціально-попереджувальних заходів.

З точки зору науки управління, означені суб' єкти взаємодії є підсистемами більш за­гальних систем. Під системою більшість ав­торів розуміють єдність взаємозалежних еле­ментів, кожний з яких виконує свої функції, що сприяють досягненню загальної мети [9, с.5]. Так, якщо вести мову про взаємодію ор­ганів та установ Державної кримінально-виконавчої служби України, то вони є скла­довою частиною (підсистемою) конкретного відомства (Державного департаменту України з питань виконання покарань). Якщо ж суб' єкти взаємодії представляють різні відом­ства та недержавні формування, то вони вхо­дять у єдину систему органів, організацій, які безпосередньо або опосередковано здійсню­ють боротьбу зі злочинністю, або займаються профілактикою, попередженням вчинення злочинів, тобто складають її підсистему.

Організація взаємодії по своїй суті є управ­лінською діяльністю, а точніше соціальним управлінням. Соціальне управління - це нау­ково-аргументований вплив суб' єктів управ­ління на суспільну систему, для того, щоб зо­рієнтувати її на реалізацію поставлених перед нею задач та цілей. Вплив може спрямовува­тися, у залежності від ситуації, що склалася на упорядкування системи, її стабілізацію або переведення в інший стан, а здійснюється він за допомогою належної організації і коорди­нації діяльності людей, виходячи з результа­тів обробки інформації, що характеризує рух системи [10, с.29].

Розглядаючи взаємодію органів та установ Державної кримінально-виконавчої служби України і державних, і недержавних структур з позиції його нормативно-правового регулю­вання, необхідно звернути увагу на такі най­важливіші моменти:

По-перше, основний нормативно-правовий акт, що регулює всі методологічні та органі­заційні аспекти діяльності установ та органів Державної кримінально-виконавчої служби України - Кримінально-виконавчий кодекс України [11] не містить прямовизначених форм взаємодії.

По-друге, у даний час в цілому значно роз­ширена правова (законодавча) база взаємодії розглядаємих суб'єктів - Закони України "Про зайнятість населення" [12], "Про адміністрати­вний нагляд за особами особами звільненими з місць позбавлення волі" [13] та інші.

По-третє, аналіз відомчих актів Державно­го департаменту України з питань виконання покарання показав, що не існує жодного нор­мативно-правового акту, який передбачав би організаційні засади та порядок здійснення взаємодії з державними органами та недержа­вними організаціями з метою здійснення ви­правного впливу на засуджених.

З позиції законодавця взаємодія з органами державної влади, органами місцевого само­врядування, об'єднаннями громадян, благо­дійними і релігійними організаціями є одним з основних принципів діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України (п.7 ст.2 Закону України "Про Державну криміна­льно-виконавчу службу України"). Щодо без­посередньої організації взаємодії, то означе­ний нормативний акт констатує, що: "Держав­на кримінально-виконавча служба України взаємодіє з органами державної влади, орга­нами місцевого самоврядування, підприємст­вами, установами та організаціями відповідно до законодавства". Знову ж таки не визначаю­чи організаційних засад такої взаємодії.

Як справедливо відзначає А.О. Галай, дія­льність працівників установ виконання пока­рання не зводиться лише до управління, орга­нізації, керівництва закладом чи процесом виконання покарання, це передусім багатове-кторна творча нестереотипна діяльність, яку неможливо обмежувати виключно управлін­ською сферою [14, с.8].

Підводячи підсумок, слід зазначити, що взаємодія органів та установ Державної кри­мінально-виконавчої служби України з дер­жавними органами та недержавними органі­заціями, представляє по своїй суті беззупин-ний динамічний процес ділового співробітни­цтва і проходить в певних визначених формах відповідно до поставлених цілей і задач.

Кінцевими результатом взаємодії є досяг­нення цілей, які стоять перед покаранням вза­галі і перед пенітенціарною діяльністю зок­рема, тобто виправлення і ресоціалізація за­суджених, загальне та спеціальне запобігання вчинення злочинів. У конкретних випадках така участь може бути постійною, епізодич­ною або разовою.

У залежності від рівня взаємодіючих суб'єктів взаємодія має тактичний чи опера­тивно-тактичний і організаційний чи органі­заційно-управлінський рівні. Така взаємодія здійснюється відповідно до вимог чинного законодавства, а також відомчих та міжвідо­мчих нормативних актів, що регламентують діяльність органів та установ Державної кри­мінально-виконавчої служби України, держа­вних органів і недержавних організацій, що, в свою чергу, складає нормативно-правову ос­нову взаємодії.

ЛІТЕРАТУРА

1. Философский энциклопедический сло­варь /Гл. ред. Л.Ф. Ильичев, П.Н. Федосеев, С.М. Ковалев, В.Г. Панов. -М.: Советская эн­циклопедия, 1993. -840 с.

2. Суворов А.Н., Аверин А.Н. Социальное управление. Опыт философского анализа. -М. «Мысль», 1984. -231 с.

3. Основы менеджмента: Учебник /Под ред. Д. Д. Вачугова. -М.: Высшая школа, 2003. -376 с.

4. Кримінальні кодекси України 2001 та 1960 років: порівняльні таблиці /Упорядн.: Є.В. Фесенко, Я.Є. Фесенко. -К.: Істина, 2001. -272 с.

5. Уголовный кодекс Австрии. -М.: ИКД «Зерцало-М», 2001. -144 с.

6. Уголовный кодекс Голландии. -СПб.:Изд-тво «Юридический центр Пресс», 2001. -510 с.

7. Уголовный кодекс Дании. -СПб.: Изд-тво «Юридический центр Пресс», 2001. -230 с.

8. Уголовный кодекс Республики Польша..: Тесей, 1998. -128 с.

9. Куракин Л.К., Хохлов А.В. Информаци­онное обеспечение деятельности горрайорганов внутренних дел. Опыт системного анали­за: Учебное пособие. -М.: Академия МВД СССР, 1982. -68 с.

10. Омаров А.М. Социальное управление. Некоторые вопросы теории и практики. -М.: Мысль, 1980. -269 с.

11. Кримінально-виконавчий кодекс Укра­їни: Офіційне видання. -К.: Атіка, 2003. -75 с.

12. Закону країни «Про зайнятість насе­лення» від 01.03.1991 р., № 803-ХІІ // ВВР України. 991. -№ 14. -Ст.170. ,

13. Закон України «Про адміністративний нагляд за особами звільненими з місць позба­влення волі» від 1.12.1994 р., № 264/94-ВР //ВВР України. -1994. -№ 52. -Ст.455.

14. Галай А.О. Організаційно-правові заса­ди формування та функціонування персоналу установ виконання покарання: Автореф. дис...канд. юрид. наук: 12.00.07 /КІВС. -К., 2003. -20 с.

 

Зараз на сайті

На даний момент 34 гостей на сайті