Вибірка за тематичними розділами статей, публікацій, розробок, навчальних посібників, методичних рекомендацій, корисної для пенітенціарія інформації, що стосується соціально-правових, психолого-педагогічних, професійних, організаційних та інших аспектів діяльності кримінально-виконавчої служби України та інших держав.

Т. В. Івашева (викладач циклу загальноправових дисциплін Білоцерківського училища професійної підготовки персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України), "Виправлення і ресоціалізація засудженого – ключова мета роботи пенітенціаріїв"

У статті висвітлюється питання виправлення засуджених як ключевої мети органів ДКВС України.

Норми Кримінально-виконавчого права України є логічним продовженням положень Кримінального та Кримінального процесуального права України. Вони знаменують та уособлюють кінцевий етап державницької діяльності у сфері протидії злочинності.
З комплексного аналізу норм Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) можливо твердити, що логічним завершенням такої діяльності є саме виправлення та ресоціалізація засудженого, а не його покарання.
Статтею 6 КВК України розкрито зміст понять «виправлення» та «ресоціалізація» засуджених, як ключових категорій, що наповнюють змістом діяльність всієї системи органів Державної кримінально-виконавчої служби України (далі – ДКВС). Так, зокрема, під виправленням засудженого Закон розуміє процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки. Ресоціалізація – свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства, повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві [1].
Сьогодні, тема «дотримання прав людини та основоположних свобод під час виконання кримінальних покарань» серед правників є однією з найбільш обговорюваних та актуальних.
Загальноприйнятою вважається теза про те, що права людини та її основоположні свободи є абсолютними та універсальними, тобто є в усіх без винятку людей, та за будь-яких обставин. Ніхто не може порушувати права і свободи іншої людини. При цьому, згідно статті 50 Кримінального кодексу України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчинені злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого [2].
Не вдаючись до дискусій щодо змістовного наповнення понять «порушення» та «обмеження», зазначимо, що кожне, без винятку, кримінальне покарання, яке закріплене у ст.51 Кримінального кодексу України, пов’язане із порушенням прав та/або основоположних свобод людини [2]. Відтак, теза про дотримання прав людини та основоположних свобод під час виконання кримінальних покарань має фундаментально суперечливий характер.
Сьогодні в українському суспільстві констатується досить жвава дискусія з приводу Закону України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання» - так званого «закону Савченко» [4]. При цьому, ті хто виступають проти даного нормативно-правового акту (або, принаймні, виступають за внесення у його зміст радикальних змін), зазвичай, у якості аргументів наводять жахливу статистику скоєння повторних злочинів особами, яких було звільнено з місць позбавлення волі за цим Законом. І цифри дійсно вражають.
Утім, можливо поставити питання по-іншому, змінити призму бачення проблемної ситуації. А чому ці особи так швидко скоїли повторні правопорушення? Чому повернулись до антисоціальної поведінки? Чому заходи соціально-виховної роботи із ними, які проводились у слідчих ізоляторах та виправних колоніях виявились неефективними? Чи скоїли б вони повторні злочини якби відбули повний строк позбавлення волі?
У вітчизняних та міжнародних наукових колах довгий час ведеться дискусія щодо реабілітаційних можливостей в’язниці. Проте вивчення сучасного світового свідчить, що зменшити рівень повторної злочинності можливо тільки за умови науково-обґрунтованої діагностики особистості злочинця і надання на основі неї персональної реабілітаційної допомоги. По-перше, роботу із такою особою необхідно розпочинати із ґрунтовного вивчення, тобто діагностики біологічних, психологічних, соціальних, духовно-моральних передумов криміногенної (девіантної) поведінки, що в світовій практиці називається оцінкою ризиків і криміногенних потреб. По-друге, узагальнені результати цієї оцінки повинні стати основою досудової доповіді (звіту) уповноваженої на це особи, як правило працівника служби пробації. По-третє, досудова доповідь (звіт) обов’язково повинна враховуватись судом при винесенні вироку суду, а головне – на його основі повинна будуватись вся подальша виховна та реабілітаційна робота із засудженим, правопорушник. Сучасною світовою наукою доведено, що лише таким чином розроблена програма індивідуально-виховного впливу з підібраним персонально набором корекційних тренінгових програм є ефективною [5], [6].
Сьогодні в Україні в рамках пілотних проектів здійснюється робота із засудженими (ув’язненими) сучасними світовими підходами на базі Стрижавської ВК (№81), Білоцерківської ВК (№35), Надержинщинської ВК (№65), Кременчуцької виховної колонії, Чернігівської ВК (№44) та Прилуцької виховної колонії. На часі – впровадження згаданих вище підходів роботи із засудженими (ув’язненими) у всі без винятку установи виконання покарань та слідчі ізолятори.
Отже, звернення до реалій сьогодення змушує нас говорити про те, що установи, які виконують покарання у вигляді позбавлення волі, у більшості випадків не виправляють та не ресоціалізують засуджених. Основне їхнє покликання – ізоляція особи на певний час від суспільства, тобто, у більшості «охоронна» функція (суспільства від особи і навпаки).
Водночас, застосування сучасних світових підходів до роботи із людьми, які опинилися у конфлікті із законом, дає можливість створити реальні умови для переходу від «карального» до «виправного» напряму діяльності правоохоронних органів, який засновано на відповідних класичних та сучасних наукових підходах.
Відтак, основна увага при реалізації державної політики у кримінально-виконавчій сфері, на нашу думку, має бути направлена на громадські санкції та заходи, які не пов’язані із позбавленням волі.
Одним із таких інститутів в Україні має стати пробація, яка, звичайно, сама по собі не є єдиним та достатнім заходом з реформування кримінально-виконавчої системи [3]. На часі – перегляд самої парадигми застосування та розуміння кримінальних покарань. Гуманістичний вимір має стати тим орієнтиром, який дозволить привести систему кримінального, кримінального процесуального та кримінально-виконавчого права України у відповідності до сутності природи самої людини.
Саме тому на базі Білоцерківського училища професійної підготовки персоналу ДКВС вперше в Україні розпочато професійну підготовку майбутнього персоналу вітчизняної служби пробації. У відповідні навчально-професійні програми включено такі теми, як: комунікативні навички та мотиваційне інтерв’ювання, оцінка ризиків скоєння повторно кримінального правопорушення, когнітивно-поведінкове втручання та просоціальне моделювання, ведення випадку клієнта (кейс-менеджмент), пробаційні програми тощо.

Список використаних джерел.
1. Кримінально-виконавчий кодекс України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1129-15.
2. Кримінальний кодекс України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14.
3. Закон України «Про пробацію» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/160-19.
4. Закон України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/838-19.
5. Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України / К.А.Автухов, А. П. Гель, М. В. Романов, В. О. Човган, І. С. Яковець; за заг. ред. М. В. Романова. – Харків : ТОВ «ВИДАВНИЦТВО ПРАВА ЛЮДИНИ», 2015. – 480 с.
6. Ягунов Д. В. Європейські правила пробації : переклад, тлумачення та допоміжні матеріали. – О. : Фенікс, 2013.

 

Зараз на сайті

На даний момент 25 гостей на сайті