Вибірка за тематичними розділами статей, публікацій, розробок, навчальних посібників, методичних рекомендацій, корисної для пенітенціарія інформації, що стосується соціально-правових, психолого-педагогічних, професійних, організаційних та інших аспектів діяльності кримінально-виконавчої служби України та інших держав.

О. В. Романюк (старший викладач циклу спеціальних дисциплін Білоцерківського училища професійної підготовки персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України), "Ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та позбавлення волі як об’єкт кримінально-правового і кримінологічного дослідження"  Сучасний стан та тенденції розвитку кримінально-виконавчого права в Україні : збірник матеріалів Всеукраїнського науково-практичного семінару [20 листопада 2015 року м.Харків]/ Харківський нац.ун-т внутр.справ ; Наук.-дослід.ін-т вивч.пробл.злочинності ім. акад. В. В. Сташиса НАПрН України ; Кримінологічна асоціація України. – Х. : ХНУВС, 2015. – 200 с.

У статті розглядаються причини тенденції до збільшення кількості злочинів, повязаних з ухиленням від відбування покарання у виді обмеження волі.

Протягом останніх 20 років в Україні здійснюється процес системної трансформації суспільних відносин, провідним напрямом якого є формування правового простору, гармонізація та приведення його у відповідність до міжнародних норм у галузі дотримання та захисту прав людини.
Реалізація цих завдань іноді супроводжується негативними тенденціями, що проявляються у зростанні злочинності, і в тому числі в установах виконання покарань. Тому у ст. 4 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» зазначається, що персонал ДКВС України зобов’язаний не тільки поважати гідність засудженого, виявляти до нього гуманне ставлення, а також і запобігати вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами [1].
Кримінальна відповідальність за ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та позбавлення волі передбачена ст.390 КК України. Це злочинне діяння є відносно новим для кримінального законодавства України. До набрання чинності КК України 2001 року українське кримінальне законодавство не передбачало покарання у виді обмеження волі, що зумовлювало відсутність кримінально-правової охорони діяльності установ, які виконували б цей вид покарання, у тому числі і норми щодо ухилення від нього [2, с.46]. У результаті доповнення Виправно-трудового кодексу УРСР статтею 39-1 засудженим, яких тримають у виправно-трудових колоніях загального режиму, колоніях-поселеннях усіх видів і виховно-трудових колоніях, було дозволено короткострокові виїзди за межі місць позбавлення волі на строк не більше семи діб, не включаючи час, необхідний для проїзду в обидва кінці (не більше п'яти діб), у зв'язку з винятковими особистими обставинами: смерть або тяжка хвороба близького родича, яка загрожує життю хворого; стихійне лихо, яке завдало значної матеріальної шкоди засудженому або його сім'ї [3]. Переслідуючи мету ухилення від подальшого відбування покарання засуджений, який виїхав за межі виправно-трудової установи мав реальну можливість не повертатись в місця позбавлення волі. Для попередження таких випадків в Кримінальному кодексі УРСР 1960 року було передбачено норму щодо ухилення від відбування покарання у виді позбавлення волі, яка передбачала кримінальну відповідальність у разі неповернення засудженого до виправної установи після встановленого строку без поважних причин.
Чинне кримінально-виконавче законодавство визначає, що короткостроковими виїздами можуть користуватися засуджені, які тримаються у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, дільницях соціальної реабілітації виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоніях середнього рівня безпеки та виховних колоніях [4, с.3].
КК України 2001 року містить норму, що передбачає кримінальну відповідальність за неповернення до місця відбування покарання осіб, засуджених до покарань у виді обмеження волі та позбавлення волі, яким було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення його строку, були об’єднані у одну статтю кримінального закону (ч.2, 3 ст.390 КК України). Крім того, ч.1 ст. 390 КК України передбачає відповідальність засуджених до обмеження волі за самовільне залишення місця обмеження волі або злісне ухилення від робіт, або систематичне порушення громадського порядку чи встановлених правил проживання [5, с.144].
Характеризуючи об’єкт ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та позбавлення волі, слід відмітити, що норми про відповідальність за ухилення від покарання містяться в розд.18 КК України «Злочини проти правосуддя».
Таке положення норми в структурі кримінального закону передбачає, що діяння засудженого щодо ухилення від покарання направлені проти правосуддя. Незважаючи на значний розвиток законодавства щодо кримінально-правового захисту правосуддя, залишаються невирішеними ряд питань, одним з яких є законодавче визначення поняття «правосуддя». В теорії права також не існує одностайного підходу до його визначення.
Аналіз норм кримінального права закріплених в розд.18 КК України «Злочини проти правосуддя», вказує на те, що правосуддя пов’язано не тільки з діяльність суду, але і з органами прокуратури, досудового слідства, органів і установ виконання покарань Нормами глави про злочини проти правосуддя охороняється діяльність не тільки судів, але і перерахованих органів, без діяльності яких виконання судом функції правосуддя було б важко або навіть неможливо.
Підсумовуючи вищевказане, можна виділити родовий об’єкт, в якості якого виступають суспільні відносини, що забезпечують нормальне здійснення правосуддя. При цьому слід виходити з того, що правосуддя здійснюється виключно судами, а установи виконання покарань, які не є органами правосуддя, сприяють його об’єктивному і законному здійсненню.
Ухилення від покарання, передбачене ст.390 КК України зконструйовано як формальний склад злочину, об’єктивну сторону якого складає лише діяння.
Ч. 1 ст. 390 КК України характеризується ухиленням від відбування покарання у виді обмеження волі, що може бути вчи¬нене як шляхом дії, так і бездіяльності і являє собою: 1) самовільне зали¬шення засудженим місця обмеження волі. Вони постійно перебувають у межах цього центру під наглядом і мають право залишати йо¬го лише за певних обставин та з дозволу адміністрації. Тому самовільним є таке залишення виправного центру, яке вчинене: а) без спеціального на те дозволу адміністрації; б) особами, які по¬переджені про межі цього центру та про відповідальність за їх порушення; 2) злісне ухилення від робіт, до яких в обов'язковому порядку залучається засуджений. Протиправність не злісного ухилення засудженого від роботи проявляється в передбаченому кримінально-виконавчому законодавстві застосуванні заходів дисциплінарного впливу. Злісний характер ухилення від робіт у кожному конкретному випадку встановлює суд.
За частинами 2 та 3 ст. 390 КК України настає відповідальність за неповернен¬ня до місця відбування покарання після закінчення строку короткочасного виїзду, наданого особі, яка засуджена до обмеження (ч. 2) або позбавлення (ч. 3) волі.
Суб'єкт злочину – спеціальний: за ч. 1 ст. 390 КК особа, яка засудже¬на та відбуває покарання у виді обмеження волі, а за частинами 2 та З ст. 390 КК – яка відбуває обмеження (ч. 2) або позбавлення (ч. 3) волі на певний строк і отримала дозвіл на короткочасний виїзд за межі криміналь¬но-виконавчої установи.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується наявністю тільки пря¬мого умислу і спеціальної мети – ухилитися від відбування покарання.
Вивчення слідчо-прокурорської та судової практики підтверджує, що під час кваліфікації злочину, передбаченого ст. 390 КК України, виникають певні труднощі, а кількість вчинених злочинів на території України, передбачених цією нормою, з кожним роком зростає, а саме: у 1995 та 1996 рр. – 1 злочин; у 1997, 1999 та 2000 рр. – 3; у 1998 р. – не зареєстровано взагалі; у 2001 р. – 2; у 2002 р. – 32; у 2003 р. – 55; у 2004 р. – 33; у 2005 р. – 107; у 2006 р. – 123; у 2007 р. – 165; у 2008 р. – 176; у 2009 р. – 109 злочинів [7]. Приблизно з 2003 року прослідковується неухильна тенденція до збільшення кількості зареєстрованих злочинів передбачених ст.390 КК України. Останнім часом рівень злочинності в Україні знижується, але за результатами аналізу статистичних матеріалів проблема запобігання злочинності в установах виконання покарань є достатньо актуальною на сучасному етапі реформування пенітенціарної системи України, про що свідчать дані, оприлюднені Державною пенітенціарною служби України. Зокрема, протягом 2011 р. у кримінально-виконавчих установах відкритого типу засудженими було вчинено 100 злочинів, що становить 24,9 % від щорічної пенітенціарної злочинності (465 злочинів) [7, с.1]. В структурі злочинності у кримінально-виконавчих установах відкритого типу (виправних центрах) саме ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі є домінуючим злочином та складає 74% [7, с.7]. Протягом першого півріччя 2012 року за ст. 390 КК України порушено 36 кримінальних справ, що на 20% більше, ніж за відповідний період 2011 року [8].
Протягом 2013 року за ст. 390 КК України засудженими до обмеження волі вчинено 23 злочини у виді самовільних залишень та неповернень до місць обмеження волі (за аналогічний період минулого року зареєстровано 16 таких злочинів). Внаслідок незадовільної організації роботи у напрямку профілактики та попередження втеч, самовільних залишень та неповернень з боку окремих керівників органів, установ виконання покарань та слідчих ізоляторів, на даний час у розшуку перебуває 11 засуджених [9].
Такі негативні явища знижують ефективність профілактичних заходів, посилюють рівень недовіри населення до органів і установ виконання покарань та їх спроможності захищати права і свободи громадян. Негативні зміни у складі основних показників злочинності вимагає проведення ґрунтовних кримінологічних досліджень тих чи інших форм злочинності, окремих видів злочинів, а також явищ і процесів, що їх детермінують, вжиття відповідних заходів з нормативно-правового забезпечення діяльності органів і установ виконання покарань, індивідуалізації превентивних заходів щодо різних категорій засуджених та зменшення випадків злочинної поведінки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
[1] Про Державну кримінально-виконавчу службу України : Закон України від 23 червня 2005 р. № 2713-IV [Електронний ресурс] // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 30. – Ст. 409. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2713-15.
[2] Бринзанська О.В. Окремі проблеми кваліфікації ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та шляхи їх розв’язання / О.В.Бринзанська // Судова апеляція. – 2009. – № 2(15). – С. 46-51.
[3] Виправно-трудовий кодекс УРСР від 23.12.1970 [Електронний ресурс] : Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3325-07.
[4] Про внесення змін до Кримінально виконавчого кодексу України щодо порядку та умов відбування покарання : Закон України від 05.09.2013р. №435-VІІ // Голос України. – 2013. – № 182(5682). – С. 16.
[5] Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. Станом на 20 квітня 2003 р. – К.: «ВЕЛЕС», 2003. – 168 с.
[6] Сокуренко О.М. Кримінальна відповідальність за ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі : автореф. дис… канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 / О.М. Сокуренко – З., 2010. – 20 с.
[7] Зубов Д.О. Запобігання злочинам, що вчиняються у кримінально-виконавчих установах відкритого типу : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 / Д.О.Зубов – Х., 2013. – 18 с.
[8] Засідання колегії Державної пенітенціарної служби України : Протокол № 8РК від 27.07.2012 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела: http://www.kvs.gov.ua/peniten/control.
[9] Засідання колегії Державної пенітенціарної служби України : Протокол № 3РК від 12.06.2013 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела: http://www.kvs.gov.ua/peniten/control.



 

Зараз на сайті

На даний момент 32 гостей на сайті