Вибірка за тематичними розділами статей, публікацій, розробок, навчальних посібників, методичних рекомендацій, корисної для пенітенціарія інформації, що стосується соціально-правових, психолого-педагогічних, професійних, організаційних та інших аспектів діяльності кримінально-виконавчої служби України та інших держав.

О. Г. Боднарчук, кандидат юридичних наук, Національний університет ДПС України, "Особливості проявів корупції в пенітенціарних установах України" (стаття, 2011 рік)

У статті проаналізовано підходи деяких науковців до визначення поняття „корупція”, як в адміністративному так і кримінологічному аспекті. Розкрито значення понять „корупційні правопорушення” і „корупційні діяння” та їх особливості.

На сьогодні особливу тривогу викликає моральне розкладання посадових осіб установ і органів пенітенціарної системи України, що виражається у вчиненні ними суспільно небезпечних діянь, які містять ознаки корупції. Так, щорічно з установ пенітенціарної системи України умовно-достроково звільняється близько 30 тисяч чоловік. Приблизно 90 % з них звільнено через корупцію.
З позиції ґенези корумповані посадові особи поділяються на осіб, які стали корумпованими в процесі виконання посадових повноважень, і тих, хто до вступу на посаду ставив за мету використання службових повноважень для незаконного особистого збагачення. Останніх зазвичай призначають на посади вищі корумповані посадові особи через їх особисту відданість, дружні відносини [1].
Відповідно до „Великого тлумачного словника сучасної української мови” „корупція – використання посадовою особою службового становища з метою особистого збагачення” [2, с. 578].
Необхідно звернути увагу також на те, що „останнім часом з’явилися нові форми корупційних діянь (що не караються в кримінальному порядку), це: безпосередня участь посадових осіб, державних службовців і депутатів усіх рівнів у комерційній діяльності для одержання особистого чи корпоративного прибутку; використання службового становища для „перекачування” державних коштів і матеріальних цінностей у комерційні структури і переведення грошей у готівку; надання пільг для своєї корпоративної групи (політичної, релігійної, національної, кланової та ін.) з відтягненням державних ресурсів; використання службового становища для впливу на засоби масової інформації для здобуття особистої та корпоративної вигоди; використання посадовими особами, державними службовцями, депутатами, політичними діячами підставних осіб та родичів у комерційних структурах з метою здобуття особистого чи корпоративного прибутку; використання службового становища для маніпулювання інформацією з метою одержання особистої та корпоративної вигоди; лобіювання при прийнятті нормативних актів в інтересах зацікавлених угруповань; не переслідуване у кримінальному порядку зловживання службовим становищем у процесі приватизації, здання в оренду, ліцензування, квотування” [3].
На думку Елеськіна М. В., специфіка злочинності у виправних установах зумовлена також існуванням злочинності серед працівників виправних установ. Він вважає, що „у виправних установах, з одного боку, об’єктивно складається сприятлива ситуація для вчинення корупційних правопорушень, проступків і заступництва або потурання по їх приховуванню, та з іншого – є готовий брати участь в цій корупції спецконтингент засуджених, з їх протиправними поглядами і переконаннями, що сприяли вчиненню ними злочинів. Окрема частина з них, „підкована” кримінальною ідеологією, безумовно, прагне шляхом підкупу повернутися на свободу і займатися своєю звичною „справою”. Тому вони шукають і, нерідко, знаходять тих, хто, нехтуючи принципами моралі і права, в ім’я наживи чи іншої вигоди, готовий „торгувати” своїми владними повноваженнями, честю і гідністю” [4].
М. С. Рибак звертає увагу на те, що „якщо врахувати, що співробітники виправних установ являють собою замкнуту і ізольовану громаду, в якій всі знають про витівки один одного, то в критичні періоди вони, як правило, виявляють цілком зрозумілу солідарність і „не зраджують” тих, хто скоює злочини, зловживаючи своїм службовим становищем. Можна констатувати, що беззаконня, що виражається в здійсненні різних за ступенем суспільної небезпечності правопорушень, як пов’заних, так і не пов’заних з корупцією, в ряді виправних установ стає звичним стилем діяльності деяких посадових осіб. Факти свідчать саме про це” [5].
На думку Мельника М. І. „корупція щодо організованої злочинності виконує три основні функції: 1) формує захисний механізм організованої злочинності; 2) виступає одним з основних засобів досягнення основних цілей злочинної діяльності організованих злочинних угруповань; 3) є формою легалізації організованої злочинності (дозволяє представникам організованих злочинних угруповань набути легального соціального статусу, легалізувати доходи, здобуті злочинним шляхом)” [6, с. 15].
Але необхідно зазначити, що на сьогодні для результативних дій по боротьбі з корупцією в пенітенціарній системі у правовому полі України, незважаючи на різноманітність існуючих підходів і методів до визначення дефініції корупції, ще й донині відсутнє конкретне визначення поняття зазначеного терміна.
Г. М. Собко, І. В. Кумайгородський вважають, що „визначення поняття корупції обмежується загальними ознаками й характеризується відсутністю чітких формулювань, які б дозволили виділити суттєві ознаки цієї правової категорії” [7, с. 79]. Як, доречно зауважує О. І. Мізерій, щодо визначення поняття корупція „існує багато різних визначень, але повної ясності й правової точності до цього часу немає” [8, с. 13]. Отже, проблема визначення поняття „корупція” має надзвичайно важливе теоретичне й практичне значення.
На думку І. В. Чубенко, серед окремих моментів, які ускладнюють дослідження стану корупції, є те, що аналізувати статистичні дані, які характеризують стан корупційної злочинності в Україні, складно через відсутність нормативно-правового закріплення поняття корупційного злочину [9, с. 203].
М. І. Мельник зазначає, „що існуюче в теорії права, законодавстві та у практиці його застосування розмаїття визначень поняття „корупція” обумовлюється: 1) різним розумінням сутності корупції; 2) різними підходами та критеріями, що застосовуються для визначення цього поняття; 3) прагненням дати універсальне визначення корупції як соціального явища, політичної, економічної, соціологічної, кримінологічної, кримінально-правової категорії та конкретного протиправного діяння” [6, с. 11–12].
Так, М. І. Мельник, розглядає „корупцію” – як, „соціальне явище, яке охоплює всю сукупність корупційних діянь, пов’язаних з неправомірним використанням особами, уповноваженими на виконання функцій держави, наданої їм влади, службових повноважень, відповідних можливостей з метою задоволення особистих інтересів чи інтересів третіх осіб, а також інших корупційних правопорушень, у тому числі тих, які створюють умови для вчинення корупційних діянь чи є приховуванням їх або потуранням їм” [6, с. 12].
А під корупційним правопорушенням він розуміє правопорушення, які полягають у неправомірному використанні особою, уповноваженою на виконання функцій держави, офіційно наданої їй влади, посадових повноважень, відповідних можливостей з метою задоволення особистих інтересів чи інтересів третіх осіб (корупційні діяння), а також в інших діях, які створюють умови для вчинення корупційних діянь чи є приховуванням їх або потуранням їм (інші діяння, пов’язані з корупцією) [10, с. 159].
На думку С. Т. Асаінова, адміністративне корупційне правопорушення – це комплексний інститут, що охоплює дві самостійні складові адміністративних корупційних правопорушень, спрямованих проти державних і громадських інтересів у формі: а) протиправного отримання посадовою особою державного органу матеріальних, будь-яких благ і переваг; б) протиправне надання фізичними та юридичними особами будь-яких матеріальних та інших благ і переваг [11, с. 35].
Тобто корупційні адміністративні правопорушення являють собою адміністративні правопорушення, що мають ознаки корупції, але не містять складу злочину, за вчинення яких встановлена адміністративна відповідальність [12]. Отже, вчинення державним службовцем будь-якої корупційної дії, якщо вона не містить складу злочину, передбачає адміністративне стягнення [13, с. 48].
Таким чином, для вирішення питання про притягнення певної особи до відповідальності за вчинення адміністративно-корупційного правопорушення необхідно встановити, по-перше, що діяння, яке створює об’єктивну сторону цього правопорушення, в часі передувало суспільно небезпечним наслідкам і, по-друге, що ці наслідки наступили в результаті вчинення саме цього діяння [11, с. 34].
Але, можна погодитися з С. Т. Асаіновим щодо того, що суспільна небезпека адміністративних корупційних правопорушень характеризується участю в них посадових осіб або інших державних службовців, що створює підстави для процвітання корупції і відносно того, що обов’язковим атрибутом корупції є збагачення державних службовців шляхом хабарництва, використання службового становища у всіх його проявах [14, с. 38].
На думку авторів російського підручника „Нове кримінальне право Росії” корупція в широкому розумінні – це соціальне явище, яке уразило державний апарат влади, що полягає в розкладанні влади, умисному використанні державними службовцями, службовцями органів місцевого самоврядування, іншими особами, уповноваженими на виконання державних функцій, свого службового становища, статусу й авторитету займаної посади в корисливих цілях для особистого збагачення чи в групових інтересах. Також вони зазначають, що далеко не всі правопорушення визначаються злочинами й тягнуть за собою кримінальну відповідальність. Так, на їх думку, кримінально-правовими проявами корупції, є такі: заволодіння з використанням посадового становища чужим майном шляхом його вилучення всупереч волі власників, зловживання посадовими повноваженнями з корисливих мотивів, але не пов’язане з незаконним заволодінням чужим майном, і хабарництво [15, с. 318].
Дослідження в кримінологічному аспекті лише корупційних діянь кримінально-правового характеру, на думку Г. М. Собко та І. В. Кумайгородського, вважається не повним. Це зумовлено, як вони вважають, кількома моментами. „По-перше, тим, що в багатьох випадках корупційні діяння, за які законом передбачено різну відповідальність, є надзвичайно близькими за своїми об’єктивними і суб’єктивними ознаками, тобто за суттю порушення. Отже, у таких випадках надзвичайно тонкою є межа, яка відділяє одне корупційне правопорушення від іншого. Крім того, за таких обставин за наявності відповідної волі законодавця не виключається перехід корупційного правопорушення одного виду в інший, наприклад, правопорушення кримінально-правового характеру до категорії адміністративно-правових правопорушень і навпаки. По-друге, притягнення до відповідальності за корупційні правопорушення адміністративного, цивільно-правового чи дисциплінарного характеру, крім всього іншого, спрямоване на запобігання корупційним проявам кримінально-правового характеру” [7, с. 81].
Так, Б. В. Волженкін підкреслює, що корупція як власне кримінологічна категорія охоплює лише ту частину корупційних діянь, які законом визначаються злочинами. Ці корупційні діяння утворюють найбільш небезпечну групу корупційних правопорушень. У юридичній літературі їх інколи називають кримінальною корупцією або корупційною злочинністю, до якої належать злочини осіб, офіційно залучених до управління (осіб, які уповноважені на виконання публічних функцій), що використовують будь-яким способом надані їм за статусом можливості для незаконного отримання особистої вигоди [16, с. 11].
Рогульський С. С. до основних ознак корупції та корупційних діянь пропонує віднести наступні: „корупційна діяльність може здійснюватися як особами, уповноваженими на здійснення функцій держави та іншими особами, прирівняними до них (наприклад – керівники відповідних державних підприємств), так і фізичними особами та уповноваженими представниками юридичних осіб; така діяльність пов’язана з протиправним використанням наданих особам, уповноваженим на здійснення функцій держави та іншим особам, прирівняних до них, повноважень або протиправним наданням таким особам певних благ, пільг та інших перваг; спеціальною метою такої діяльності є отримання матеріальних благ, пільг, послуг та інших переваг, як для себе, так і для третіх осіб, а також отримання певних привілеїв фізичними чи юридичними особами” [17, с. 11].
Правовий термін „корупція” С. С. Рогульський пропонує визначити, „як незаконне прийняття майнових та немайнових послуг, благ і переваг особами, що уповноважені на виконання державних функцій, або особами, що відповідно до закону прирівнюються до них, з використанням свого правового статусу та пов’язаних з ним можливостей, а також підкуп зазначених осіб шляхом незаконного надання їм фізичними та уповноваженими представниками юридичних осіб цих благ, послуг та переваг з метою отримання від осіб, уповноважених на виконання державних функцій, або осіб, що прирівнюються до них певних привілеїв” [17, с. 10–11].
Необхідно зазначити, що при порівнянні різних понять корупції, що відносяться до „діянь, що вважаються корупцією, найчастіше виділяють характерні компоненти: особа наділена повноваженнями (владою) ухвалювати важливі для суспільства рішення; норми, що регулюють ухвалення рішень (закони, принципи, критерії, процедури); особа або особи, що домагаються вигідного для них рішення; взаємовигідний обмін між особою, що ухвалює рішення, і особою або особами, що домагаються рішення; порушені норми ухвалення рішення, заподіяна шкода суспільству” [13, с. 8].
На нашу думку, потрібно переглянути базові нормативні акти для того, щоб дати визначення поняття корупції та наповнити його конкретним юридичним змістом, що дозволить визначитися з її різновидами та удосконаленням шляхів її вияву, уточненням, хто є суб’єктами корупційної діяльності з метою визначення їхньої відповідальності та покарання.

Література:
1. Гаухман Л. Коррупция и коррупционные преступления / Л. Глухман // Законность. – 2000. – № 6 [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.juristlib.ru/book_2086.html
2. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод., допов. та СD) / [уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел].– К. ; Ірпінь : ВТФ ,,Перун”, 2009. – 1736 с.
3. Кузьменко Б. Політологічний і кримінологічний аналіз корупції, тіньової економіки і організованої злочинності у пострадянській Україні / Б. Кузьменко // Право України. – 1998. – № 6. – С. 103–105 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.uapravo.com.ua/doc- 1578-Politologichniy-i-kriminologichniy-analiz-koruptsie-tinovoe-ekonomiki-i-organizo
4. Елеськин М. В. Криминологическая характеристика и тенденции динамики преступности в исправительных учреждених / М. В. Елеськин [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.alldocs.ru/zakons/index.php?from=9926
5. Рыбак М. С. Понятие коррупции и ее проявление в пенитенциарных учреждениях / М. С. Рыбак [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://sartraccc.ru/i.php?oper=read_file&filename=Pub/rybak(4-04).htm
6. Мельник М. І. Кримінологічні та кримінально-правові проблеми протидії корупції : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук : 12.00.08 „Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право” / М. І. Мельник. – Київ, 2002. – 31 с.
7. Собко Г. М. Корупція як правова категорія / Г. М. Собко, І. В. Кумайгородський // Південноукраїнський правничий часопис. – 2010. – № 4. – С. 78–82.
8. Мизерий А. И. Уголовно-правовые и криминологические аспекты борьбы с коррупцией в органах власти : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук 12.00.08 „Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право” / А. И. Мизерий. – Нижний Новгород, 2000. – 29 с.

 

Зараз на сайті

На даний момент 25 гостей на сайті