Вибірка за тематичними розділами статей, публікацій, розробок, навчальних посібників, методичних рекомендацій, корисної для пенітенціарія інформації, що стосується соціально-правових, психолого-педагогічних, професійних, організаційних та інших аспектів діяльності кримінально-виконавчої служби України та інших держав.
А.М. Авраменко, Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ.

"
Моніторинг засуджених, які відбувають покарання у виді арешту"
(Вісник Запорізького юридичного інституту, №2 2010 р., стаття)

Розглянуто кримінально-виконавчі аспекти порядку та умов відбування засудженими покарання у виді арешту. Автором у межах дослідження кримінально-виконавчої характеристики покарання у виді арешту у дев'яти областях України проведено вибіркове анкетування 428 засуджених, результати якого і покладені у зміст статті.

Необхідність комплексного підходу боротьби зі злочинністю обумовлює новий підхід до системи покарань з метою спрямування закону на посилення диференціації та індивідуалізації покарання, що, у свою чергу, привело до введення в систему покарань нових його видів: довічне позбавлення волі, обмеження волі, арешт, громадські роботи. Поява нових, досі ще не досліджених покарань, потребує їх осмислення та аналізу, що дозволить зробити їх ефективними засобами протидії злочинності.
За останні роки у кримінально-виконавчій політиці України відбулися суттєві зміни, які зумовлені прийняттям ряду важливих нормативних документів, котрі регулюють відносини у сфері виконання та відбування кримінальних покарань. Новим інститутом, який з'явився у кримінально-виконавчому праві, є інститут виконання та відбування покарання у виді арешту.
На нашу думку, непослідовність державної політики у сфері виконання кримінальних покарань, відсутність належного фінансування кримінально-виконавчої системи, суперечливість окремих кроків її реформування спонукають науковців у галузі кримінального, кримінально-виконавчого права, кримінології до подальшого проведення ґрунтовних досліджень у цій сфері.
Серед науковців поява нового виду кримінального покарання, викликала жваву дискусію щодо його природи [1, 147], обумовленої його різновидом як позбавлення волі або окремого виду покарання. Такі позиції заслуговують на увагу, оскільки цьому виду покарання притаманні ознаки позбавлення волі (ізоляція особи), але водночас вони відрізняються за характером правообмежень, строком та місцем відбування.
За час від моменту прийняття та вступу в законну силу Кримінального та Кримінально-виконавчого кодексів України проблемам виконання та відбування покарання у виді арешту приділялося недостатньо уваги. Окремі питання дослідження цього виду покарання висвітлювалися у роботах: Л.В. Багрій-Шахматова, Ю.В. Бауліна, В.А. Бадири, Є.М. Бодюла, О.В. Беци, І.Г. Богатирьова, О.І. Галінського, В.О. Глушкова, Т.А. Денисової, М.Г. Дєткова, О.М. Джужи, В.О. Корчинського, О.Г. Колба, О.М. Костенка, В.А. Льовочкіна, М.І. Мельника, М.П. Мелентьєва, О.Є. Наташева, В.П. Пєткова, О.Л. Ременсона, І.С. Сергеєва, А.Х. Степанюка, В.М. Трубникова, С.Я. Фаренюка, С.І. Халимона, І.С. Яковець та ін.
На монографічному рівні кримінально-правова характеристика цього покарання стала предметом наукового пошуку В.М. Трубникова [2] та Ю.В. Шинкарьова [3].
Безумовно, праці зазначених науковців у галузях кримінального та кримінально-виконавчого права збагатили наше уявлення про правову природу цього виду покарання, особливості його призначення та порядок виконання. Проте чимало прогалин існує щодо кримінально-виконавчої характеристики покарання у виді арешту суб'єктів, які виконують цей вид покарання, правовий статус засуджених до покарання у виді арешту та впливу на них основних засобів виправлення і ресоціалізації, передбачених чинним Кримінально-виконавчим кодексом України (далі - КВК України).
У зв'язку з цим автором у межах дослідження кримінально-виконавчої характеристики покарання у виді арешту у дев'яти областях України проведено вибіркове анкетування 428 засуджених, результати якого і покладені у зміст статті.
Згідно з чинним законодавством, засуджені до покарання у виді арешту тримаються в умовах ізоляції з роздільним триманням чоловіків, жінок, неповнолітніх засуджених, які раніше відбували покарання у місцях позбавлення волі. На засуджених до покарання у виді арешту, відповідно до кримінально-виконавчого кодексу, поширюються обмеження, встановлені для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі.
Відповідно до ст.15 КВК України, в арештних домах повинні триматися особи, яким на момент винесення вироку виповнилося 16 років. За результатами нашого анкетування найбільшу за чисельністю вікову групу становили особи від 18 до 25 років (36,7%), другу - від 25 до 35 років (31,3%); третю - особи від 35 до 60 років (29,7%).
На нашу думку, широке застосування судами цього виду покарання до більш зрілої вікової категорії засуджених можна пояснити тим, що метою призначення цього виду покарання є "шокова терапія", а іншими словами, різка і недовготривала зміна оточення особи, відчуття нею характеру правообмежень з метою ефективності виховного впливу, а також попередження вчинення нових злочинів у майбутньому, що є ефективною саме для більш зрілої вікової групи. Тому особа, засуджена до покарання у виді арешту, повинна усвідомити обсяг моральних та інших страждань, завданих їй відбуванням покарання.
Аналізуючи криміногенний склад засуджених до арешту, необхідно зазначити, що суди використовують у своїй практиці призначення цього покарання до широкого кола злочинів. Так, арешт призначено як основний вид покарання за злочини проти життя та здоров'я особи (ст.121 КК України) - 4,7%; ст.125 КК України - 3%; злочини проти волі, честі та гідності особи (ст.155 КК України) - 5,5%; злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина (ст.164 КК України) - 3% та ст.173 КК України - 2,3%; злочини проти власності (ст.185 ККУкраїни) - 14,8%; ст.186 КК України - 5,5%; ст.187 КК України - 6,3%; злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров'я населення (ст.309 КК України) - 6,3%; ст.389 КК України - 7,8%. Решта злочинів склали незначний відсоток у структурі призначеного за їх вчинення покарання у виді арешту.
Так, Ю.В. Шинкарьов зазначає, що призначаючи покарання у виді арешту, суди повинні враховувати рівень соціально-педагогічної занедбаності таких осіб [3, 78], адже не всіма категоріями засуджених ізоляція сприймається однаково. На нашу думку, таке покарання необхідно призначати тим особам, які вчинили злочини вперше і не мають злочинного досвіду перебування за ґратами.
Майже у 40%випадків за даними дослідження суди призначали цей вид покарання саме тим особам, які не мали попередніх судимостей; у 10,2% - особам, які вже мали одну судимість; у 13,3% - особам, які мали дві судимості. Решта опитаних нами респондентів не надала потрібної інформації. Сукупний термін перебування у місцях позбавлення волі особами, котрі вже мали попередні судимості, становить від 3 до 5 років (61%); від 5 до 10 років (17,2%); від 10 і більше 21,8%.
Збільшення частки засуджених, до яких застосовувався судами арешт і які вже відбували покарання у виді позбавлення волі на певний строк, свідчить про те, що під час винесення вироку суди виважено підходять до використання більш суворої за обсягом кари покарання - позбавлення волі на певний строк, а застосовують арешт, як альтернативу цьому більш суворому виду покаранню.
Проводячи анкетування зазначеної категорії осіб, нами було виявлено, що переважну більшість засуджених становлять мешканці міст (57%), які є громадянами України (83%). Жителі сільської місцевості становлять 43%від загальної кількості опитаних нами осіб.
Досліджуючи соціально-демографічні дані про цих осіб, ми з'ясували, що майже порівну розподілилися частки між одруженими (24,2%) та неодруженими (31,3%). Незначна частина осіб опитаних нами, втратила соціально-корисні зв'язки із сім'єю (16,4%), ще 17,2% перебувають у цивільному шлюбі. Серед тих осіб, які зберегли сім'ю, 12,5% мають дитину, а ще 9,4% - мають дві і більше дитини.
Як видно із результатів анкетування, відбування покарання у виді арешту не цілком позбавляє особу можливості підтримувати постійний зв'язок із рідними та близькими, хоча у порівнянні із позбавленням волі воно має значно суворіші правообмеження. Наприклад, чинний КВК України забороняє побачення з родичами та іншими особами, за винятком адвокатів або інших фахівців у галузі права.
Не передбачені законом і короткострокові побачення, а також телефонні розмови, що ускладнюють процес спілкування, який завдяки таким правообмеженням переходить у площину листування, котре здійснюється без обмежень. Саме завдяки листуванню засуджені до арешту підтримують тісні стосунки із батьками (49,%), дружиною та дітьми (39,8%), родичами (17,2%) та іншими особами (5,5%).
Окрім підтримання контактів із родичами, близькими та іншими особами, засуджені до арешту спілкуються із власної ініціативи з представниками громадських організацій  (24,2%) або під час відвідин ними установи (17,9%).
На нашу думку, така цікавість осіб, засуджених до арешту, викликана трьома обставинами: по-перше, необхідністю привернути увагу до вирішення питань, які виникли під час судового слідства у кримінальній справі; по-друге, необхідністю урізноманітнити характер спілкування; по-третє, посприяти у найближчій перспективі вирішенню питань трудового влаштування після звільнення.
Проводячи анкетування засуджених до арешту, ми ставили за мету з'ясувати особливості впливу на цю категорію осіб умов відбування такого покарання. Серед особливостей умов відбування арешту можна відзначити певний законодавчо закріплений порядок розміщення засуджених, викликаний необхідністю їх суворої ізоляції та диференціації [4, 298].
Якщо з ізоляцією, як основною ознакою арешту, зрозуміло, то врахування принципу диференціації має значення для обмеження впливу осіб із більш високим ступенем криміногенної зараженості тих, які відбувають покарання вперше, а також забезпечення заходів безпеки і профілактики вчинення правопорушень на майбутнє.
Характеризуючи умови відбування покарання, не можна обминути увагою ті заборони, що передбачені чинним КВК України.
Так, засудженим до арешту забороняється: побачення з родичами та іншими особами, за винятком адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги; одержання посилок (передач) і бандеролей.
Водночас засуджені мають право витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші у сумі до сімдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати. Відповідно до результатів нашого анкетування, 31,2% скористалися своїм правом на отримання грошових переказів і у 21,1% випадків ці кошти витратили на додаткові оплачувані послуги, як правило, медичного характеру.
До засуджених, які відбувають покарання у виді арешту, застосовується система специфічних заходів заохочення та стягнення.
Саме ці заходи відображають ставлення засудженої особи до основних засобів виправлення і ресоціалізації, котрі застосовуються адміністрацією арештного дому для досягнення мети покарання. Законодавець передбачив критерії та підстави застосування цих заходів.
Так, заходи заохочення можуть бути застосовані за сумлінну поведінку, а заходи стягнення - за порушення порядку відбування покарання. До системи заохочень відносяться такі заходи: подяка або дострокове зняття раніше накладеного стягнення. За результатами анкетування найчастіше до засуджених застосовують такий захід заохочення, як подяка (79%) і у 21%випадків - зняття раніше накладеного стягнення.
Причому, як свідчить практика застосування заохочень, найчастіше заохочення надаються правами начальника арештного дому (слідчого ізолятора) - 72%. Інша посадова особа, яка користується правом застосування заходів заохочення, є заступник начальника арештного дому (слідчого ізолятора) - 28%.
Що ж стосується стягнень, які застосовуються до засуджених, котрі відбувають арешт, то тут спостерігається тенденція до широкого використання адміністрацією найбільш суворого виду стягнення - поміщення у карцер. Його було застосовано до 61% засуджених. Такий вид стягнення, як догана, був застосований у 39% випадків порушення режиму.
На нашу думку, таку ситуацію можна пояснити тим, що перебування в умовах постійної ізоляції концентрує в особі емоційну напругу, яка потім знаходить свій прояв у вчиненні грубих порушень режиму утримання. Таке припущення підтверджується й отриманими під час анкетування даними.
Відповідно до отриманих результатів типовими для цієї категорії засуджених є порушення, які полягають у невиконанні розпорядку дня (42%); невиконанні вимог адміністрації 30,4%та створенні конфліктних ситуацій (17,6%). Серед посадових осіб, які користуються правом накладання дисциплінарних стягнень, найбільший відсоток належить начальнику арештного дому - 60%. Решта стягнень була накладена правами заступника начальника.
Цікаву інформацію ми отримали розглядаючи психологічний стан осіб, які відбувають арешт. Безумовно, що приділення уваги психологічним особливостям таких засуджених сприятиме поглибленому вивченню їх особистості під час відбування покарання. Досягнення цілей кримінального покарання не можливе без усвідомлення особою власної провини у вчиненні злочину і справедливості призначеного покарання судом.
Так, 55% опитаних нами засуджених вважають себе винними у вчиненні злочину; 25% вважають, що вони невинні у його вчиненні та 20% стверджують, що вони його не вчиняли взагалі. Відповідно 55% вважають покарання справедливим, байдуже ставляться до покарання 14%, 18,8% вважають покарання несправедливим, а 12,2% не відповіли на поставлене запитання.
Оцінюючи власний психологічний стан, засуджені схильні вважати його нормальним (50,8%), однак відповіді засуджених свідчать про дещо завищену їх самооцінку. Проте під час спілкування окремі з них вказали на необхідність надання їм психологічної допомоги (18,8%), ще 6,3% надавалася така допомога, а 17,2% гостро переживають факт ізоляції від суспільства.

         Підсумовуючи викладене, необхідно зазначити таке:

  • арешт як вид кримінального покарання, на нашу думку, перебуває сьогодні на стадії свого становлення і закріплення в системі виді покарань;
  • окремого супроводу потребує подальше дослідження його кримінально-виконавчих аспектів, зокрема правовий статус, суб'єкти виконання, режим відбування тощо;
  • результати дослідження свідчать про широке призначення цього виду покарання у випадках вчинення особою, яка раніше відбувала покарання, нового злочину. Це потребує належного ставлення з боку персоналу арештних домів за дотриманням засудженими вимог режиму відбування цього покарання;
  • враховуючи незначний у часі період ізоляції, в якому перебуває засуджений до арешту, потребує подальшого дослідження проблема психологічного супроводу цих засуджених з метою нейтралізації її негативного впливу.

 
1.         Пономаренко Ю. Виды наказаний по уголовному праву Украины : [монография] / Ю.А. Пономаренко. - Х. : ФИНН, 2009.- 344с.
2.         Трубников В.М. Арешт як вид кримінального покарання : [монографія] / В.М. Трубников, Ю.В. Шинкарьов.- Х. : Харків юридичний, 2007.- 288с.
3.         Шинкарьов Ю.В. Арешт як вид кримінального покарання та особливості правового регулювання його виконання та відбування : автореф. дис... на здобуття наук. ступ. канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Ю.В. Шинкарьов.- Л., 2007.- 16с.
4.         Гель А.П. Кримінально-виконавче право України : навч. посібник / Гель А.П., Семаков Г.С., Яковець І.С. ; за ред. проф. А.Х. Степанюка.- К. : Юрінком Інтер, 2008.- 624с.

Зараз на сайті

На даний момент 21 гостей на сайті