Вибірка за тематичними розділами статей, публікацій, розробок, навчальних посібників, методичних рекомендацій, корисної для пенітенціарія інформації, що стосується соціально-правових, психолого-педагогічних, професійних, організаційних та інших аспектів діяльності кримінально-виконавчої служби України та інших держав.
Колб О.Г., доктор юридичних наук, завідувач, професор кафедри кримінального права і кримінального процесу Волинського національного університету імені Лесі Українки.

"Про співвідношення кримінально-правових понять, що вживаються у національному та міжнародному праві" (стаття)

Як показують результати аналізу сучасної наукової літератури, в Україні останнім часом досить поширеним стало вживання поряд з таким поняттям, як кримінально-виконавче право, іншого поняття, а саме - пенітенціарне право тощо. Більш того, така практика розповсюджується й у нормотворчій діяльності, зокрема, при розробці різноманітних концепцій розвитку кримінально-виконавчої системи України, проектів нормативно-правових актів (указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, та ін.) і в офіційних доповідях про стан дотримання прав людини у місцях позбавлення волі.

  Особливо активно у цьому напрямку працюють такі вчені, як О.В. Беца, А.О. Галай, М.В. Климов, В.І. Кривуша, В.А. Льовочкін, О.В. Пташинський, Г.О. Радов, О.В. Романенко, О.П. Северов, В.M. Синьов, Б.М. Телефанко, СЯ. Фаренюк, Ю.В. Чакубаш, О.Х. Юлдашев та ін.
  Разом з тим, якщо з'ясувати зміст таких понять, як кримінально-виконавче право (законодавство, діяльність, та ін.) та пенітенціарне право тощо, то можна обґрунтовано дійти висновку, що зазначені терміни не є тотожними. На відмінності цих понять свого часу наполягали П.П. Михайленко, А.Х. Степанюк, В.М. Трубников та ряд інших вітчизняних науковців.
  З таким твердженням варто погодитись, якщо врахувати такі теоретичні та практичні аспекти цієї проблематики:
1. Відповідно до змісту терміна «пенітенціарний» (франц. Pоnitentiaire, від лат. Poenitentia- каяття) [4, с. 511] виконання покарання у виді позбавлення волі ґрунтується на принципах одиночного ув'язнення засуджених у камерах і його виправлення при мінімальному впливу зовнішніх сил (адміністрації виправних установ, інших суб'єктів цієї діяльності) - все «віддається у руки» засудженого, тобто процес відбування призначеного судом покарання є виключною волею особи, щодо якої воно застосовано [5, с. 54].
У той самий час у кримінально-виконавчій діяльності головний акцент робиться на зовнішніх виливах на особу засудженого з тим, щоб досягти мету кримінального покарання (ст. 50 КК України).
  Саме таке завдання визначено у ст. 1 КВК України - «Мета і завдання кримінально-виконавчого законодавства України» та у ст. 6 цього ж Кодексу - «Виправлення і ресоціалізація засуджених та їх основні засоби», до яких законодавець відніс: встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), суспільно корисну працю, соціально-виховну роботу, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання та громадський вплив.
  При цьому, як це випливає зі змісту ч. 4 ст. 6 КВК України, зазначені засоби виправлення і ресоціалізації до засуджених застосовуються в обов'язковому порядку з урахуванням виду покарання, особистості засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпеки і мотивів вчиненого злочину та поведінки засудженого під час відбування покарання.
  З огляду на це, пенітенціарну функцію держави не можна ототожнювати з її кримінально-виконавчою функцією.
2. У навчальних закладах України вивчається визначена Міністерством освіти і науки України відповідно до професійно-кваліфікаційних вимог така обов'язкова у навчальному плані дисципліна для спеціалістів юридичного спрямування, як «Кримінально-виконавче право України» [6, с. 48-64].
3. У надрукованих виданнях з курсу «Кримінально-виконавче право», що забезпечують навчальний процес у відповідних закладах юридичного профілю, йдеться про такі категорії, як «кримінально-виконавча політика України» або «політика у сфері виконання покарань»; «кримінально-виконавче законодавство» або «нормативно-правові акти у сфері виконання покарань»; а не, власне, «пенітенціарна політика» тощо [7].
  Аналогічні підходи можна знайти й в наукових джерелах, зокрема, у дисертаціях П.Л. Фріса [8], В.В. Кондратішиної [9] та ін.
4. У кримінально-правових актах, пов'язаних з виконанням покарань, вживається тільки термін «кримінально-виконавче право».
Таким чином побудовані, зокрема:
Кримінально-виконавчий кодекс України, в якому йдеться тільки про мету і завдання кримінально-виконавчого законодавства (ст. 1);кримінально-виконавчі установи (ст. 11); про прокурорський нагляд та відомчий контроль за виконанням покарань (ст. ст. 22, 23); та ін. [10]; Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23 червня 2005 р., де закріплені такі поняття, як політика у сфері виконання кримінальних покарань» (ст. 1); персонал кримінально-виконавчої служби; органи та установи кримінально-виконавчої служби; та ін. [11];інші правові джерела [12].
Отже, на підставі вищевикладеного можна зробити такі висновки:
1. Як за змістом, так і за формою правові категорії типу «пенітенціарне право» та «кримінально-виконавче право» тощо не є тотожними, що слід враховувати при формуванні національно-правових актів з питань виконання покарань.
2. Відмінність зазначених понять дає можливість як на науковому, так і на рівні навчального процесу запобігати методологічним та іншим помилкам при з'ясуванні суті та змісту кримінально-виконавчої діяльності в Україні.
3. Як у законі, так і в навчально-наукових джерелах має вживатись та термінологія, що ідентично відображає реальний стан речей у тих чи інших правовідносинах, оскільки це створює реальні (а не формальні, декларативні та ін.) механізми їх регулювання та охорони, у чому, власне, й полягає завдання будь-якого законодавства.

Список використаних джерел
1. Радов О.Г. Першочергові проблеми пенітенціарної політики України на сучасному етапі / О.Г. Радов // Проблеми пенітенціарної теорії і практики: Щорічний бюлетень. - К.: РВВ КЛВС, 1996. -№ 1.-С. 12-16.
2. Концепція розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України до 2015 p.: Проект, розроблений Міністерством юстиції України. - Режим доступу //http://zakonl.rada.gov.ua/cgi-vin/iaws/vain.cgi.
3. Дотримання прав людини в місцях позбавлення волі: Витяг з доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини за 1998-1999 pp. // Аспект: Інформ. бюл. - Донецьк: Донецький Меморіал, 2001. -№ 3 (4). - С. 12-15.
4. Словник іншомовних слів / за ред. О.С. Мельничука. - К.: ГРУРЕ, 1977. -775 с.
5. Романенко О.В. Сутність пенітенціарної функції демократичної правової держави / О.В. Романенко // Проблеми пенітенціарної теорії і практики: Щорічний бюлетень. - К.: КЛВС, 1997. - № 2. - С. 53-56.
6. Кримінально-виконавче право України: підруч. / ОМ. Джужа, І.Г. Богатирьов, О.Г. Колб, В.В. Василевич та. ін.; за заг. ред. докт. юрид. наук, проф. О.М. Джужі. -К.: Атіка, 2010. - 752 с.
7. Кримінально-виконавче право: підруч. / за заг. ред. А.Х. Степанюка. - К.: Фоліо, 2005. - 244 с.
8. Фріс П.Л. Кримінально-виконавча політика України: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня доктора юрид. наук: спец. 12.00.08 / П.Л. Фріс. - К: КНУВС, 2006. -36 с.
9. Кондратішина В.В. Кримінально-правова політика України: формування та реалізація: Автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 /В.В. Кондратішина. - К: КНУВС, 2009. - 19 с.
10. Кримінально-виконавчий кодекс України: прийнятий 11 лип. 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 3-4. - Ст. 21.
11. Про Державну кримінально-виконавчу службу України: Закон України від 23черв. 2005 р. // Офіційний вісник України. - 2005. - № 29. - Ст. 1697.
12. Про загальну струкгуру і чисельність кримінально-виконавчої системи України: Закон України від 2 берез. 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2000. -№20. -Ст. 151.

 

Зараз на сайті

На даний момент 29 гостей на сайті