Вибірка за тематичними розділами статей, публікацій, розробок, навчальних посібників, методичних рекомендацій, корисної для пенітенціарія інформації, що стосується соціально-правових, психолого-педагогічних, професійних, організаційних та інших аспектів діяльності кримінально-виконавчої служби України та інших держав.

Т. В. ІВАШЕВА (старший викладач циклу загальноправових дисциплін Білоцерківського центру підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України), "ЩОДО ОКРЕМИХ АСПЕКТІВ ВИКОНАННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПОКАРАННЯ У ВИДІ ВИПРАВНИХ РОБІТ" (Інститут пробації в Україні: сучасний стан і перспективи розвитку: матеріали міжнародного круглого столу (16 квітня 2019 року). – Київ: Національна академія прокуратури України, 2019. – с.84 (196 с.)

У статті розглядаються провові аспекти виконання кримінального покарання у виді виправних робіт

Відповідно до ст. 51 Кримінального кодексу України (далі – КК України) виправні роботи є одним з дванадцяти видів кримінальних покарань. Згідно до ч.1ст. 57 КК України, такий вид кримінального покарання, як виправні роботи встановлюється на строки від 6 місяців до 2 років і відбувається за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку засудженого до виправних робіт здійснюються відрахування в дохід держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від 10 % до 20% [1].
Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому в віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від 2-ох місяців до 1 року. Із заробітку неповнолітнього, засудженого до виправних робіт, здійснюється відрахування в дохід держави в розмірі, встановленому вироком суду, в межах від 5% до 10% (ч.2,3. ст. 100 КК України).
Відповідно до ст.42 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі – КВК України), до часу відбування покарання зараховується:
• час, коли засудженій особі не надавалася робота на підприємстві через її відсутність, що підтверджується наказом по підприємству (або витягом з нього) за підписами керівника та бухгалтера, скріпленими печаткою.
• Час, протягом якого засуджена особа перебувала на обліку в державній службі зайнятості і їй було надано статус безробітної, що підтверджується відповідною довідкою щокварталу.
• Час, протягом якого засуджена особа не працювала з поважних причин і за нею відповідно до закону зберігалася заробітна плата [2].
КВК України не закріплює перелік поважних причин, але ст. 22 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» до таких причин відносить:
1) тимчасову непрацездатність внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві;
2) необхідність догляду за хворою дитиною (обмеження: 14 кал. днів (далі – к. д.), якщо лікування амбулаторне, або період перебування в стаціонарі разом із хворою дитиною);
3) необхідність догляду за хворим членом сім’ї (обмеження: не більше 3 к. д., а у виняткових випадках – не більше 7 к. д.);
4) догляд за дитиною віком до трьох років або дитиною з інвалідністю віком до 18 років у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає за цією дитиною;
5) карантин, накладений органами санітарно-епідеміологічної служби;
6) тимчасове переведення застрахованої особи відповідно до медичного висновку на легшу, нижче оплачувану роботу (обмеження: не більше 2 місяця);
7)протезування з поміщенням у стаціонар протезно-ортопедичного підприємства;
8) перебування в реабілітаційних відділеннях санаторно-курортного закладу після перенесених захворювань і травм [4].
Листок непрацездатності у разі хвороби дитини не надають працівникам під час:
1) щорічних (основних чи додаткових) відпусток;
2) відпусток у зв’язку з навчанням;
3) творчих відпусток; відпусток без збереження заробітної плати;
4) відпусток для догляду за дитиною віком до трьох років (п. 3.11 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом МОЗ від 13.11.2001 № 455) [5].
За таких обставин лист непрацездатності можна отримати у день виходу на роботу.
Також заборонено видавати лікарняний лист для догляду за:
1) хронічно хворим у період ремісії;
2) здоровою дитиною під час карантину;
3) хворою дитиною від 14 років на стаціонарному лікуванні.
Лікарняні не оплачують [5]:
• у разі травматизму або захворювання особи при вчиненні злочину; якщо особа заподіяла шкоду своєму здоров’ю, аби ухилитися від роботи, або якщо симулює хворобу;
• під час арешту або під час проходження судмедекспертизи;
• під час примусового лікування за постановою суду;
• у разі хвороби чи травми, отриманої через алкогольне, наркотичне, токсичне сп’яніння;
• під час відпусток: без збереження заробітної плати, творчої, у зв’язку з навчанням;
• якщо працівник порушує режим, встановлений лікарем, не відвідує лікаря чи не проходить медичну комісію (право на лікарняні втрачається з дня порушення).
Таким чином, час хвороби зараховується в строк відбування покарання, а відрахування не здійснюється, тому що відповідно до ч.3 ст. 45 КВК України відрахування не провадяться з грошових допомог, які одержуються в порядку загальнообов'язкового державного соціального страхування і соціального забезпечення, виплат одноразового характеру, не передбачених системою оплати праці, сум, які виплачуються як компенсація за витрати, пов'язані з відрядженням, та інших компенсаційних виплат, а відповідно до ст.22 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» до таких причин відносить допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного з таких страхових випадків.
Обов’язково у особовій справі засудженого має бути копія листка непрацездатності, який має бути оформлений відповідно до законодавства.
Листок непрацездатності на місці роботи надається особі, яка веде табель обліку робочого часу (табельнику). У залежності від особливостей діловодства підприємства ним може бути й керівник, і працівник відділу кадрів [5].
На підприємстві заповнюють зворотну частину листка непрацездатності.
Перші три верхніх розділи зворотної частини мають заповнити:
• табельник;
• відділ кадрів;
• комісія з соцстрахування підприємства (або уповноважена особа, на яку покладено призначення допомоги).
Останній, 4-й розділ листка непрацездатності, заповнює бухгалтер .
Також, главою VIII Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) зазначено, що для працівників передбачено гарантії та компенсації, зокрема:
• на час виконання державних або громадських обов’язків, якщо за чинним законодавством України ці обов’язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів(ст. 119 КЗпП України).
• при направленні працівників для підвищення кваліфікації з відривом від виробництва за ними зберігається місце роботи (посада) і провадяться виплати, передбачені законодавством (ст.122 КЗпП України).
• за час перебування в медичному закладі на обстеженні за працівниками, зобов'язаними проходити таке обстеження (статті 169, 191), зберігається середній заробіток за місцем роботи ( ст. 123 КзпП України).
• за працівниками-донорами зберігається середній заробіток за дні обстеження в закладах охорони здоров'я і здавання крові для переливання. Цим працівникам безпосередньо після кожного дня здавання крові для переливання надається день відпочинку з збереженням середнього заробітку. На бажання працівника цей день приєднується до щорічної відпустки (Ст.124 КЗпП України) [3].

Список використаних джерел:
1. Кримінальний процесуальний кодекс України, прийнятий 13.04.2012 р.: чинне законодавство із змінами та доповненнями.
2. Кримінально-виконавчий кодекс України (із змінами і доповненнями) від 11.07.2003 № 1129-IV.
3. Кодекс законів про працю України (із змінами і доповненнями) від 10.12.1971 № 322-VIII.
4. Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування: Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV.
5. Про затвердження Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян: Наказ МОЗ від 13.11.2001 № 455.

Зараз на сайті

На даний момент 34 гостей на сайті