Вибірка за тематичними розділами статей, публікацій, розробок, навчальних посібників, методичних рекомендацій, корисної для пенітенціарія інформації, що стосується соціально-правових, психолого-педагогічних, професійних, організаційних та інших аспектів діяльності кримінально-виконавчої служби України та інших держав.

О. В. РОМАНЮК (підполковник внутрішньої служби, начальник циклу загальноправових дисциплін Білоцерківського центру підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України),  "РОЛЬ ОРГАНУ ПРОБАЦІЇ У МЕДІАЦІЇ" (Інститут пробації в Україні: сучасний стан і перспективи розвитку: матеріали міжнародного круглого столу (16 квітня 2019 року). – Київ: Національна академія прокуратури України, 2019. – 196 с.)

У статті розглядаються питання становлення служби пробації в Україні

У 2015 році, з прийняттям Закону України «Про пробацію» було створено новий для сучасної української правової системи інститут – пробацію. Законом визначено пробацію, як систему наглядових та соціально-виховних заходів, що застосовуються за рішенням суду та відповідно до закону до засуджених, виконання певних видів кримінальних покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинуваченого. Метою пробації є забезпечення безпеки суспільства шляхом виправлення засуджених, запобігання вчиненню ними повторних кримінальних правопорушень та забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинувачених, з метою прийняття судом рішення про міру їхньої відповідальності [1].
Функціонування пробації в Україні перебуває на стадії становлення та розвитку. За останні 15 років практика пробаційної діяльності в європейських країнах зазнала значних змін, і країни, які не мали системи пробації, почали активно створювати відповідні служби (Румунія, Болгарія, Молдова, Словаччина, Чехія та ін.). Інші країни, історія пробації яких налічує багато десятиліть (якщо не сказати більшого), почали активно змінювати принципи діяльності своїх служб пробації (Англія та Уельс, Австрія, Північна Ірландія, Фінляндія, Нідерланди, Республіка Ірландія, Бельгія) [2], тому подальший рух у напрямі розбудови пробації в Україні повинен відбуватися у площинні запровадження світових стандартів.
Вважаємо за доцільне розглянути питання запровадження відновного правосуддя (медіації). Правила Ради Європи про пробацію, зокрема, рекомендують передбачати в законодавстві країн і позасудові заходи відшкодування збитків завданих потерпілим від злочинів.
Так, частина VI Правил Ради Європи про пробацію визначають наступне:
Якщо служба пробації працює з потерпілими, вона повинна надавати їм допомогу в подоланні наслідків злочину, зважаючи на різноманітність їх проблем.
Якщо служба пробації налагоджує контакти з потерпілими і (або) запитує їх думку, останні мають бути поінформовані, що рішення про призначення покарання правопорушнику ґрунтується на ряду чинників, а не тільки з урахуванням збитку, заподіяного потерпілому.
Навіть якщо служба пробації не працює в безпосередньому контакті з потерпілими, застосування заходів виховного впливу має враховувати права і враховувати проблеми потерпілих, вони мають бути спрямовані на те, щоб засуджений усвідомив збиток, заподіяний потерпілим, і взяв на себе відповідальність за це.
Якщо служба пробації бере участь в заходах відновного правосуддя, права і обов'язку засуджених, потерпілих і громадських діячів мають бути чітко визначені і доведені до всіх сторін. Співробітники служби пробації повинні отримати необхідну підготовку. Які б заходи виховного впливу не застосовувалися до засудженого, вони мають бути спрямовані на відшкодування збитку в результаті вчинення злочину [3].
Медіація (посередництво) – вид альтернативного врегулювання спорів, метод вирішення спорів із залученням посередників (медіатора), який допомагає сторонам конфлікту налагодити процес комунікації і проаналізувати конфліктну ситуацію таким чином, щоб вони самі змогли обрати той варіант рішення, який би задовольняв інтереси і потреби усіх учасників конфлікту [4].
Тобто, медіація – це процес, в якому нейтральна третя сторона, медіатор, допомагає вирішити конфлікт, сприяючи виробленню добровільної угоди між сторонами. Медіатор полегшує процес спілкування між сторонами, допомагає глибше зрозуміти їхні позиції та інтереси, шукає ефективні шляхи вирішення проблеми, надаючи можливість сторонам дійти згоди. На відміну від формального судового чи господарського процесу, під час медіації сторони доходять згоди самі – медіатор не приймає рішення за них.
На сьогоднішній час медіація є одним із найпопулярніших альтернативних способів врегулювання спорів (конфліктів) у розвинених країнах світу. Наразі медіація активно розвивається в країнах Європи, Австралії, США, а також формується на території країн пострадянського простору [5].
Характерною ознакою медіації є зосередження уваги сторін конфлікту передусім на своїх інтересах, а не на своїх позиціях. При цьому рішення приймається учасниками конфлікту, а не медіатором. Роль медіатора зводиться до допомоги сторонам у веденні переговорів і досягненні рішення, яке б влаштувало всі сторони конфлікту. Досягнута угода фіксується здебільшого письмово та підписується обома сторонами спору.
Практика застосування медіації виробила ряд обов'язкових принципів розв'язання конфлікту: конфіденційність, нейтральність, добровільність та відповідальність сторін.
Конфіденційність: Медіатор повинен забезпечити очікування сторін відносно конфіденційності, яка залежить від обставин медіації та будь-якої угоди, до якої прийдуть сторони. Медіатор не повинен розголошувати хід і результати медіації, якщо на це немає дозволу всіх сторін або якщо цього не вимагає закон.
Неупередженість: Медіатор має виконувати свою функцію об'єктивно і чесно. Він повинен проводити медіацію тільки тих справ, в яких він може залишатися неупередженим і справедливим. Ідея неупередженості є центральною в процесі медіації. У будь-який час, якщо медіатор не здатен проводити процес неупереджено, він зобов'язаний припинити медіацію.
Добровільність: Процедура медіації є суто добровільною. Ніхто не може примусити сторони скористатися медіацією або хоча б спробувати це зробити. Медіація – це добровільний процес, заснований на прагненні сторін досягти чесної та справедливої угоди.
Як і будь-яка сфера діяльності в Україні, медіація потребує правового врегулювання, а саме профільного законодавства, яке здатне ефективно врегулювати відносини в сфері пробації та медіації, а також необхідним є внесення змін у відповідні закони, в тому числі і процесуальні, доповнивши їх статтями, які дадуть змогу все частіше застосовувати процедури медіації між сторонами.
На жаль, на сьогоднішній час медіація в Україні, на відміну від інших Європейських країн, законодавчо неврегульована, що значно знижує ефективність її поширення в нашій країні та унеможливлює врахувати інтереси особи, потерпілої від кримінального правопорушення.

Список використаних джерел:
1. Про пробацію: Закон України від 05.02.2015 № 160-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/160-19 (дата звернення 26.03.2019).
2. Європейські правила пробації: переклад, тлумачення та допоміжні матеріали. URL: http://www.yagunov.in.ua/?page_id=833 (дата звернення 27.03.2019).
3. Правила Ради Європи про пробацію (Рекомендація CM/Rec(2010)1 URL: https://rm.coe.int/16806f4097 (дата звернення 28.03.2019).
4. Медіація. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki (дата звернення 28.03.2019).
5. Медіація та правові аспекти її розвитку в Україні. URL: https://radako.com.ua/news (дата звернення 28.03.2019).

Зараз на сайті

На даний момент 13 гостей на сайті